Історія училища

ДПТНЗ “Білоцерківське вище професійне училище будівництва та сервісу” – це державний професійно-технічний навчальний заклад, історія якого сягає глибини минулого століття. Декілька разів змінювалася його назва, закривалися одні професії та відкривалися інші. Але він завжди виконував свою функцію – сприяв розвитку будівельної галузі та галузі громадського харчування на Київщині і не тільки.

У далекому 1968 році в одному з мальовничих куточків Білої Церкви під керівництвом Володимира Михайловича Власова розпочалося будівництво нашого училища. Воно було організоване на базі будівельного тресту «Білоцерківхімбуд» Мінпромбуду УРСР. Біля витоків закладу стояли захоплені справою педагоги. Багато сил та енергії становленню навчального закладу віддав його перший директор.

Перший набір учнів відбувся у 1969 році. Тоді в кількох класах навчалося лише 60 осіб. Підготовку здійснювали за професіями: столяр, муляр-монтажник, маляр, штукатур, лицювальник-плиточник, а згодом — машиніст автомобільного крана.

Значну частину свого життя та професійного хисту становленню навчального закладу віддав його другий директор — Віктор Тимофійович Данилов. Він очолював потужний педагогічний та учнівський колектив протягом 30 років (1971–2001 рр.).

Стиль керівництва Віктора Тимофійовича вирізнявся вмінням координувати та спрямовувати діяльність педагогічного колективу на успішну реалізацію поставлених завдань. На його плечі лягла нелегка справа розбудови закладу, а також забезпечення та зміцнення його матеріально-технічної бази. Принциповий і вимогливий, але водночас добрий і товариський — таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті.

Олександр Дмитрович Шевчук із 1968 по 1978 рік працював директором Білоцерківського торгово-кулінарного училища. Надзвичайно ерудований, компетентний і високоосвічений педагог — так відгукуються про нього колеги й сьогодні.

Згодом, згідно з наказом управління профтехосвіти від 28.12.1984 р., училище було реорганізоване у філію СПТУ-13. А вже у 1988 році за досить короткий термін збудували новий навчальний корпус для торгово-кулінарного відділення.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1997 р. № 526 “Про удосконалення мережі вищих і професійно-технічних навчальних закладів” ПТУ-6 ліквідовано і передано на баланс у новостворене ПТУ-13.

На підставі наказу управління освіти Київської обласної державної адміністрації за № 8 від 18.11.1998 р. назва училища замінена на “Професійно-технічне училище” зі збереженням номеру.

Калейдоскоп десятиріч — калейдоскоп поколінь. Годинник училища відлічує час уроками теоретичного та виробничого навчання. Змінюються методики й підручники, на зміну рахівницям прийшли сучасні освітні технології. А дзвоник так само кожного ранку кличе нас, педагогів та студентів, до стін рідного закладу. І кожен рік для когось стає першим, а для когось — останнім.

І так день за днем… Рік за роком…

2001 рік — розпочинається новий етап у розвитку училища, адже директором закладу освіти стає Олександр Миколайович Тільний.

Під його керівництвом було створено ефективну та гнучку систему підготовки робітничих кадрів відповідно до потреб тогочасного ринку праці.

Поступово відбувається модернізація матеріально-технічної бази закладу освіти з впровадженням інноваційних технологій.

Саме завдяки дбайливості та старанності Олександра Миколайовича в училищі було відремонтовано коридори, їдальню, актову залу, майстерні виробничого навчання, кабінети та лабораторії.

Золотий фонд є в кожної держави: у золоті, валюті, корисних копалинах, цінних паперах. «Золотий фонд училища» — це його педагоги та працівники; ті, що працювали й працюють не покладаючи рук; ті, що з покоління в покоління віддають студентам своє серце, душу і розум.

Це ті, чиї імена золотими літерами закарбовані в літописі нашого закладу:

Миронова Людмила Іванівна, секретар навчальної частини (працює з 1969 року);
Грабовська Любов Іванівна, викладач спецдисциплін (з 1970 року);
Глухенька Тамара Миколаївна, викладач спецдисциплін (з 1971 року);
Гончарук Андрій Григорович, заступник директора з НВР (з 1972 року).

Історія кожного закладу складається з доль окремих людей. Якщо скласти їх, як частинки мозаїки, ми отримаємо багатогранну та вражаючу картину життя нашого училища. То хто ж пише цю картину сьогодні?

Шабельник Віра Миколаївна, старший майстер — стаж 46 років;
Дишлевий Петро Олексійович, керівник фізвиховання — стаж 45 років;
Петренко Тетяна Іванівна, заступник директора з НМР — стаж 45 років;
Бурлачук Любов Олексіївна, майстер виробничого навчання — стаж 43 роки;
Неділя Людмила Никифорівна, викладач спецдисциплін — стаж 42 роки.

Це далеко не повний перелік працівників, які віддані своїй нелегкій справі та майстерно торують дорогу до успіху для кожного учня. Заклад також пишається ветеранами праці, які зараз перебувають на заслуженому відпочинку, але роками сумлінно виховували майбутніх фахівців:

Зубарєва Зінаїда Дмитрівна (45 років стажу);
Любовська Людмила Олексіївна (44 роки);
Животовська Броніслава Василівна, завідувачка кулінарного відділення (37 років);
Дзяйло Петро Богданович, старший майстер (37 років);
Іванчишина Ніна Степанівна, майстер виробничого навчання (33 роки);
Кузьменко Антоніна Олександрівна, майстер виробничого навчання (32 роки);
Ікленко Людмила Іванівна, викладач спецдисциплін (31 рік);
Міца Надія Іванівна, викладач спецдисциплін (29 років);
Загарук Наталія Іванівна, майстер виробничого навчання (29 років);
Мишкіна Надія Петрівна, майстер виробничого навчання (27 років);
Алієв Юсуп Беналієвич, фахівець із цивільного захисту (26 років);
Маріна Лідія Григорівна, методист (23 роки).

Найбільшим здобутком училища є його колектив — однодумці, у яких гармонійно поєднується професіоналізм досвідчених наставників із безмежною енергією молодих працівників. Особливо відрадно, що чимало випускників повернулися до рідних стін уже як педагоги: Тетяна Терендій, Анна Тимощук, Яна Омельчук, Оксана Горохова, Анна Матрос, Олександр Кваснічко, Тетяна Осьмірко, Інна Падалка, Руслана Попадюк, Тетяна Паламарчук, Лариса Сорока, Василь Ліщук, Надія Балацька.

Окремої шани заслуговує Вініченко Ніна Андріївна — перша випускниця училища, чий трудовий стаж у цих стінах становить 46 років.

Освіта твориться невтомними педагогами-подвижниками, які є елітою нашого закладу. З плином часу училище розвивалося, і сьогодні воно — одне з кращих на Київщині. Про нас знають у багатьох регіонах, а наші учні успішно доводять свою майстерність на практиці.

Великий німецький поет Гете казав: «Людина, яка не шанує свого минулого, не варта свого майбутнього». Час швидкоплинний, і події сьогодення вже завтра стануть історією. Але пам’ять — вічна. І ця розповідь про наш рідний дім та нашу велику родину вже стала частиною нетлінного літопису.

Олена Дяченко, методист